- Головна
- Новини
- Новини України та світу
- Микола Сеньковський – фотограф, який створив візуальний міф Гуцульщини
Портрет старої гуцулки з люлькою – один із найвпізнаваніших образів Карпат. За цією світлиною стоїть не лише конкретна людина, а й цілий світ, зафіксований об’єктивом Миколи Сеньковського. Саме він перетворив Гуцульщину на візуальний міф, який понад століття формує наше уявлення про край і його людей.
Що ми уявляємо, коли чуємо слово «Гуцульщина»? Географію, людей, їх побут, традиції, історію – поняття надто багатовимірні, щоб звести їх до чіткої формули. Однак існує те, що здатне поєднати їх у стислій, але промовистій формі, – візуальний образ. Він закарбовується у свідомості й робить культуру матеріальною та видимою. Витоки цього образу багато в чому пов’язані з постаттю Миколи Сеньковського – фотографа, який, випадково опинившись у Карпатах через вир політичних змін початку ХХ століття, зумів створити один із перших і найвпливовіших фотопортретів гуцульського світу.
Потрапивши у нове для себе середовище, Сеньковський наполегливо документував те, що його оточувало: людей у самобутньому вбранні, архітектуру й карпатські ландшафти, що переходили від природності до «вкраплень» індустріальної доби. Його світлини – від гуцулів із їхньою виразною ідентичністю до мостів, солеварень і залізничних віадуків – свідчення епохи, основа візуального міфу про регіон. Розповсюджені у форматі листівок по всій Європі, вони сформували уявлення про Гуцульщину для багатьох людей за межами України, перетворивши локальну культуру на впізнаваний образ, створений поглядом людини «ззовні».
Весільне ворожіння гуцульських молодят, 1920-ті роки, найімовірніше, село Замагора, фот. Микола Сеньковський, NAC
Микола Іванович Сеньковський народився 23 листопада 1893 року в Пирятині, що на Полтавщині, у родині місцевого юриста та спадкового шляхтича Івана Сеньковського. Освіту здобував у Петербурзі, де закінчив кадетський корпус і опанував фах військового фотограметриста – спеціаліста, що відтворює форми, розміри та місцезнаходження об’єктів на основі фотографічних знімків. Під час Першої світової війни служив у російській армії як військовий фотограф і саме тоді вперше потрапив до Карпат, на Гуцульщину. У Жаб’ї (село Жаб’є з 1962 року – селище Верховина в Івано-Франківській області України) він познайомився зі Стефанією, дочкою греко-католицького священника Конрада Лаголи, з якою згодом одружився.
Доля Сеньковського в роки революції та воєн на Сході України залишається не до кінця з’ясованою. Найімовірніше, він утратив усе, як і багато вихідців із колишніх привілейованих станів. За припущеннями дослідників, улітку 1917 року він відступив разом із царською армією на схід, а згодом повернувся до Жаб’я, де оселився в домі тестя. Саме з цього періоду з’являються перші згадки про нього в мемуарах українського громадського діяча Євгена Чикаленка, який описував Сеньковського як тиху, скромну й доброзичливу людину, що любила грати на мандоліні та співати українські пісні в товаристві родини Лаголів.
Початок фотомистецької діяльності наддніпрянця в Карпатах припав на час політичної та соціальної нестабільності. Після завершення польсько-української війни Гуцульщина опинилася спершу під румунською окупацією, а згодом – під владою польської адміністрації. У таких умовах робота фотографа була складною: знімання в прикордонних районах вимагало спеціальних дозволів, ще й фотоматеріалів бракувало. Тож широкомасштабну зйомку Сеньковський зміг розпочати лише на початку 1920-х років.
Невдовзі фотомитець почав систематично фіксувати побут, обряди та людей Гуцульщини. Ранні світлини, зроблені, вочевидь, у перші роки по поверненні до Жаб’я, – переважно портрети гуцулів та жанрові сцени з весіль, похоронів і церковних процесій. Статус зятя місцевого священника забезпечував Сеньковському деякий авторитет споміж місцевих горян і давав доступ до багатьох обрядових моментів. Перші його світлини засвідчують інтерес до живих, природних, хоча часто й постановочних кадрів.
Вчителька Євгенія Поліщук у школі в селі Жаб’є, 1920-ті роки, фот. Микола Сеньковський, NAC
Прізвище Миколи Сеньковського стало відоме, зокрема, завдяки поштовим листівкам – тогочасному світовому візуальному месенджеру. Достеменно не відомо, чи планував фотограф видавати листівки. Адже для цього потрібні були стартовий капітал, обладнання, розуміння попиту, мережа контактів із продавцями – і все це для людини, цілком нової в місцевому середовищі. Та, попри це, Сеньковський зумів швидко налагодити справу.
Успіх полягав у тому, що Микола проявив свій талант одразу в багатьох напрямках: як фотограф, художник та підприємець. Він міг вдало вибрати і об’єкт до знимкування – найчастіше вибирав молодих, колоритних гуцулок та гуцулів, і ракурс, організувати як масове тиражування, так і широке розповсюдження світлин та листівок у Європі. Саме вдала підприємницька діяльність Сеньковського посприяла тому, що частина фотографій, зокрема листівок, збереглись до наших днів.
Перші відомі його роботи – фотограми й листівки 1924 року, хоча самі знімки, найімовірніше, створені кількома роками раніше – з 1921-го. Уже тоді він цілеспрямовано збирав матеріал, про що свідчать ранні поштівки не лише з Жаб’я, а й із популярних туристичних місць на кшталт Ворохти чи Микуличина. Більшість світлин має характерний широкий підпис (Н.Сеньковський) кирилицею, виконаний безпосередньо на негативі. Візуально зображення можна поділити на три взаємопов’язані тематичні напрями: перший охоплює постаті та щоденне життя горян – від індивідуальних типажів до звичаїв, обрядів, житла й господарських занять. Другий пов’язаний із мистецьким виміром, що постає з краси карпатських краєвидів і виявляється у виробах народного мистецтва. Третій напрям формують урбаністичні сюжети містечок і сіл Гуцульщини, крізь які пролягав творчий шлях митця.
Важливою у цей період життя Сеньковського подією стало його знайомство з учителькою Євгенією Поліщук, уродженкою околиць Тернополя. Дівчина деякий час учителювала в жаб’ївській школі. Збереглися дві фотографії, де вона зображена під час уроків. Відтак роман Євгенії з Миколою став причиною з’яви від 1925 року в адресі на листівках містечка Косів. Фотограф залишив Жаб’є, а згодом, після розлучення Сеньковського з попівною, пара офіційно одружилася. Року 1931-го в них народився син Юрій, а 1934-го – донька Єлизавета.
«Стара гуцулка» – Чукутиха (Марія Кречунєк) із села Верхній Ясенів, 1920-ті роки, фот. Микола Сеньковський, NAC
Оселившись у Косові, Сеньковський відкрив ательє та крамницю фототоварів, суттєво розширивши асортимент листівок. Його співпраця з місцевим санаторієм Аполінарія Тарнавського дала низку знімків курортних об’єктів, а друга половина 1920-х стала періодом найбільшої активності фотомайстра. Якщо перші поштівки були лише відбитками з проставленими штемпелями, то наступні він уже друкував ротогравюрою – знак того, що листівки набували популярності, а амбіції й майстерність вийшли на новий рівень.
Уже наприкінці 1920-х років фотографії Сеньковського дуже швидко стають впізнаваними й потрапляють на сторінки як україномовних, так і польськомовних часописів. Та, все ж таки, найпопулярнішими залишалися листівки, а надто – листівка під назвою «Стара Гуцулка» – найвідоміша світлина Гуцульщини. Справжне ім’я колоритної жінки з люлькою на цій світлині – Марія Кречунєк. Відому співаницю у селі Верхній Ясенів називали Чукутиха. Гуцулка була знавчинею народних співанок, які співала на весіллях та храмах. Відомо також, що вона завжди ходила «святково вбрана по-гуцульськи».
Портрет Чукутихи став найуспішнішою фотографією Миколи Сеньковського. Перша датована світлина вийшла в 1925 році і безліч разів перевидавалася. Краєзнавець Анджей Вельоха у своїх дослідженнях зазначає, що «...Відомі пізніші видання друкованих листівок зі «Старою гуцулкою», на яких видніється поперечна риска – ефект тріщини, котра з’явилася в результаті інтенсивної експлуатації скляного негативу...».
У текстах багатьох дослідників фотографічної спадщини Миколи Сеньковського можна прочитати, що світлина «Стара гуцулка» стала гордістю гуцулів, що магічне фото передає справжній дух гір, давність традицій, етнічний колорит, етнографічний шарм, таїть у собі узагальнений образ Гуцульщини та є її синонімом. Дехто пише, що фото «Стара гуцулка» було відзначено премією «Гран-прі» на Міжнародній європейській фотовиставці в Парижі. Але жодного підтвердження цьому запевнянню знайти не вдалося. Так чи інакше, фотографія залишається відомою та популярною і сьогодні.
«Князь» і «княгиня» – весільна пара на Гуцульщині, 1920-ті роки, фот. Микола Сеньковський, NAC
«Ніч, приїжджають величезні машини з польськими генералами, які втікали з Варшави через Львів, Чернівці і Коломию до Румунії. Батько сказав нам клякнути, зняв грубого ланцюга з шиї, подарованого йому дідом, і, заклавши його мені, сказав, що тепер я буду за мужчину в домі», – так на одній із зустрічей про батька – Миколу Сеньковського – згадував його син Юрій. З початком Другої світової війни, після 1939 року, слід одного з найвідоміших фотографів Гуцульщини загубився... Зрідка виринали жодним чином не підтверджені новини про Миколу від далеких знайомих.
Упродовж новітньої історії України було багато цікавих, неординарних фотографів, які відвідали Гуцульщину й створили чимало оригінальних, упізнаваних світлин. Вони, безперечно, заслуговують на глибоке вивчення і донесення їхнього спадку до широкого кола шанувальників. Та Микола Сеньковський залишається унікальним фотомайстром, чиї роботи говорять досі самі за себе. Складається враження, що повторити його досягнення, зрівнятися з ним, складно й теперішнім фотографам із сучасною фототехнікою. Його творчість залишається орієнтиром, а світлини – візитівкою Гуцульщини протягом ста років.
Література:
Анджей Вельоха. «Микола Сеньковський, фотограф Гуцульщини», річник «Плай» №52, 2016 р., с. 21–46
Ковтун Валерій, Гудімов Павло, Ліміна Поліна. Микола Сеньковський. Карпатські листівки 1925–1932. – Київ: Видавництво Артбук, 2016. – 96 с.: іл.
Ковтун Валерій. Гуцульщина очима Сеньковського. – Коломия: Вік, 2016. – 88 с.
Ковтун Валерій, Близнюк Мирослав. Хто є хто на світлинах Миколи Сеньковського (Комплект листівок). – Коломия: ТДВ «Коломийська друкарня ім.. Шухевича, 2021. – 13 л.
Близнюк Мирослав. Золоте кільце Карпат, або фотоспадщина Миколи Сеньковського. Зелені Карпати: Всеукраїнський екологічний науково-популярний журнал «Зелені Карпати», 2022, №№1-4
Гуцульщина в світлинах Миколи Сеньковського (1920-30рр.). Зустріч із Юрієм Сеньковським:
Автор: Михайло Маркович
Філолог, дослідник історії, автор репортажів про старі фотографії, пише для низки українських медіа
