ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНТСТВО УНТ
UNT NEWS AGENCY

Із книги притч "МАЙБУТНЄ  МАЙБУТНЬОГО"      

      Старший майор  державної безпеки Денис Клюєв прибув на Красну площу рівно о 5.58, аби заступити на зміну о 6.00. Він приїхав на службовому пікапі Тойота з зенітним кулеметом у кузові та червоно-синіми проблисковими маячками в радіаторі й на даху кабіни, що надавало автомобілю найвищий пріорітет руху на вулицях Москви. Тої осінньої ночі, коли мжичка перетворювалась на крижану крупу, пересипану сніжинками,  а дороги були майже порожні,  Клюєв дуже швидко добрався до місця з Ленінського проспекту, де мешкав з дружиною та двома дітьми у трикімнатній службовій квартирі, яка належала федеральній службі охорони. Розмір й локація квартири залежали від позиції офіцера в загальній ієрархії тої могутньої гілки влади, на якій трималася держава російська.

   Назва тої гілки  була коротка і страшна:    ОРГАНИ.

   І Клюєв був не останній в цих ОРГАНАХ.

   Його посада неофіційно звалася «Цар Красної площі». Офіційно – начальник служби охорони об’єкту номер два. Вище за нього стояв лише начальник безпеки Кремля, об’єкту номер один

- старший полковник Паршин – його ранг прирівнювався до генерала армії.

   Тойота Клюєва стала на звичному місці поблизу Лобного місця. Клюєв,  високий виспортований блондин рязанського генотипу, ніс якого був зламаний у боях ММА,  вийшов з теплої кабіни, ступивши на слизьку бруківку Красної площі. Уважним чіпким поглядом недремних державних очей окинув свої володіння – від Спаської вежі, дзигар якої почав велично бомкати, - до Історичного музею, від Могили номер один – до Торговельних рядів й храму Василія Блаженого.

     Переконався, що на священній імперській території панує повний порядок: стояли в ряд десять поліцейських машин з працюючими моторами, екіпажі  яких були готові до будь-яких несподіванок, хоча жодної прийшлої людини  ще не спостерігалось; капітан Нурмухамедов доповів, що працюють всі камери стеження й розпізнання облич, а всі 1200 агентів розставлені по периметру Красної площі й готові до виконання наказів Клюєва.

   Чорна непроглядна хмара, що зависла над Москвою, схожа на дим від пожеж на південному заході,  вистрілювала упереміж порції дощу й дрібної крижаної шрапнелі. Помічник накинув на плечі Клюєву камуфляжну плащ-накидку й він почув дріботіння крижинок, що засівали капюшон. «Собача погода, собача служба, - подумав Клюєв, заздрячи Паршину, якого ненавидів по-чорному: завдяки карликовому зросту, той зробив карколомну кар’єру, бо  був нижчий за Національного Лідера, й тому регулярно зранку зустрічав Імператора, доповідав йому про ситуацію в Кремлі, всі собори, площі й будівлі якого були накриті протидроновими сітками, складеними  з тисяч ліжок. Лідер, ласкаво посміхаючись, питав Паршина, чи немає де дірки в цих загорожах, знаючи наперед відповідь – ні, немає й бути не може.

   Мы не дрогнем в бою

   За столицу свою,

   Нам родная Москва дорога.

   Обороной стальной

   Нерушимой стеной

   Окружим уничтожим врага.   

       Клюєв, якому колись довелось супроводжувати  Національного Лідера при покладанні квітів на могилу Дзержинського,    стовбичив над ним, викликаючи в того незрозуміле роздратування, породжуючи неясні підозри про існування іншого людського племені, ніж те, до якого належав Володар Росії.

    Після того випадку керівництво пояснило Клюєву  межі його кар’єрних можливостей, чим породило ще більшу лють до Паршина. Звання комісара державної безпеки, орден Абакумова, сині лампаси  та п’ятикімнатна квартира на Тверській  не світили Клюєву. Залишалося задовільнятися тим, що  був прикріплений до спецрозподільника з вродливими дівчатами не дуже важкої поведінки,   що треба було цінувати. Дівчат тренували для відповідальної роботи ескортниць при іноземцях.

      Вдихнувши снігодощове повітря головної площі держави, Клюєв остаточно прокинувся. Йому здалося, що цей холодний ковток  скинув з нього  вантаж учорашньої пиятики в спецрозподільнику і нічний скандал з Зіною:  розпухла від сліз і здобних булочок дружина в нічній сорочці вигукували матірні прокляття й брязнула на підлогу їхнє весільне фото, на якому Денис всміхався в ранзі курсанта Академії імені Андропова; скалки скла розлетілися по підлозі й він подумав, що діти, не дай Боже, можуть порізатися вранці.

   Щоб остаточно позбутися цих  каламутних видінь, вирішив пройтися Красною площею від Лобного місця до Мавзолею, поглянути на могилу Сталіна – аби пересвідчитись, що всі священні символи Імперії  на місці й ніщо не загрожує залізній ході російської історії. Тіні танків на параді 1941-го й міжконтинентальних ракет 1965-го виникли в його уяві, коли почав свою ходу. Мокра і слизька бруківка, підсвічена прожекторами протиракетної оборони, світилася полярним сяєвом, сповнюючи душу Клюєва урочистою і зворушливою прозорістю. Невідь чому йому захотілося плакати.

   І раптом він побачив щось, що примусило його заціпеніти. Щось, чого не повинно було бути,чого  не могло існувати: з-під землі, пробившись крізь бруківку, визирала мертва жіноча рука. Нігті були яскраво наманікюрені й червоними вогниками світилися на чорному покритті площі. Неподалік Клюєв помітив чоловічу руку, що стискала синьо-жовту стрічку, Це була, мабуть, рука роботяги, про що свідчили грубі порепані пальці; нігті довгі, бо зростали після смерті й скидалися тепер на пазурі.

   Поверхня Красної площі стала нерівна, з’явилися на ній горбки, десь навіть людські черепи повитикались і Клюєв з жахом подумав, що за годину тут має промчати урядовий кортеж «Аурусів». Однак цю страшну його думку перервав зойк ззаду, з Лобного місця.

      Озирнувшись, Цар Красної площі остовпів від жаху. На Лобному місці, такому мирному ще кілька хвилин тому, схожому на кам’яний круглий танцювальний майданчик, стояв кат у червоній сорочці  й в його руках виблискувала  сокира. Обличчя ката було закрите чорною балаклавою, однак Клюєву здалося, що це був Паршин. Навколо Лобного місця танцювали  якісь невідомі люди, грала музика, це була переможна мелодія «Дєнь побєди», але не це було найстрашніше: на Лобному місці перед плахою стояли діти Клюєва в однакових китайських піжамках, куплених на Новий рік – восьмирічна Аліса та чотирилітній Філіп  - які тремтіли від холоду й  жаху; блищики від нагостреної сокири гуляли по їхніх зарюмсаних обличчях.

   Клюєв підніс до рота вокі-токі й закричав щосили:

   -Бойова тривога!  Ворожа атака на Красну площу! Рівень небезпеки найвищий! Екіпажі до бою!

   Але помітив, що голос його занімів, ніхто не чує його наказів й не звертає уваги на Лобне місце.

   Він кинувся рятувати своїх дітей, однак його зупинив натовп, що юрмився перед Лобним місцем. Якийсь старий дід у солом’яному брилі вчепився в Клюєва; дідові скарлючені пальці були схожі на ті, що проросли на Красній площі.

   -Ти мене не знаєш, Денисе, а я тебе знаю, - прохарчав дід, дивлячись сльозливими очима кудись вбік Клюєва. -Ти мій правнук, я прадід з Полтави. Зовуть мене Хлюй.

    Дід засміявся, відкривши беззубий рот.

   -Я був головою комнезаму в селі, всі мене боялися.Бо я власть мав.  Отоді я змінив Хлюй на Клюєв. Давай вип’ємо за совєтську владу.

   Він дістав з кишені бушлату пляшку горілки під назвою «колєнвал».  

    -Пусти мене, старий мудак! Діти загинуть!

    -Не загинуть, не загинуть, - вищірився владолюбний прадід. -Жертвою падуть у боротьбі роковій...

    Клюєв щосили відштовхнув діда й рвонув до сходинок, що вели на ешафот. Кат вже поклав біляву голову Філіпа на плаху, розвернувши обличчя так, щоб бачила його Красна площа.

   Проте на заваді стала ще одна перешкода: дівчина років десяти , схожа на його Алісу, грала на скрипочці. Це була знайома мелодія, яку співала колись Софія Ротару. Клюєв і Зіна любили ходити на її концерти.

«Я, ты, он,она, вместе целая страна!».

     Хотів був змести це дівча зі свого шляху, але раптом помітив, що в дівчинки немає рук. Замість рук – сталево-пластикові протези, схожі на кінцівки скелетів.

   -Ти звідки? – спитав.

    -Я з Куп’янська. Я так хотіла стати скрипалькою, - сказала дівчинка і жбурнула скрипку йому до ніг. Клюєв устиг помітити, що храм Василя Блаженого раптом почорнів, втративши всі ярмаркові розмальовки.Наче вбрався у жалобу.

    А кат вже заніс сокиру над Філіпом.

    Постріл у голову зняв всі страждання Царя Красної площі.

***

  В оперативному донесені начальнику Третього управління МГБ з контролю за думками комісару державної безпеки Зазроєву зазначалось, що дивна поведінка майора Клюєва    викликала підозри  його підлеглих, які оперативно інформували полковника  (слово «полковника» перекреслено й вписано слово «генерал-фельдмаршала») Парашина, який негайно прибув на Красну площу й ліквідував

Клюєва, який поводився агресивно, погрожував підірвати священне для росіян Лобне місце та собор Василія Блаженого.  

   Експерти  14 департаменту внутрішньої безпеки висунули 4 версії падіння Клюєва:

1. Біла гарячка на фоні хронічного алкоголізму.

2.  Отруєння Клюєва новою українською отрутою, застосованою однією з ескортниць спецрозподільника МГБ, яка  визнала свою вину  й зізналася  у співпраці з ГУР України.

3.  Злочинна роль Зінаїди Клюєвої, яка підбурювала чоловіка на протиправні дії з метою зробити його «Царем Кремля» й усунути  від влади Національного Лідера. Громадянка З.Клюєва зізналася в скоєному злочині.

4.  Головна версія: застосування таємної української зброї  під назвою «Приспана Совість» - спеціального випромінювання, яке має пробудити совість росіян й примусити їх покаятись у гріхах перед українцями.

    На думку експертів, зброя ця не становить для Росії жодної небезпеки в силу особливостей ДНК Івана Грозного, покладених в генетичну основу  глибинного російського народу: відсутність в їхніх душах химери, що зветься совістю й головної риси характеру – ніколи ні перед ким не каятись.

Каятись мають перед ними.

   Кейс Клюєва – прикрий виняток, не вартий уваги.

Резолюція Зазроєва: Інцидент зі зрадником  Клюєвим віднести до категорії особливо таємних. Прах Клюєва, його дружини та коханки-ескортниці розвіяти над Баренцовим морем. Дітей передати до дитячого будинку  «Сімейне щастя»  ім. Л.П.Берії. Українську таємну зброю знайти і знищити, задіявши наявну агентуру. 

Юрій ЩЕРБАК, письменник і дипломат, Голова Ради НМФ, лауреат Національної премії Тараса Шевченка